Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції є наймасштабнішою техногенною катастрофою в історії людства. Пройшло 32 роки з того моменту, як у нерівний бій з ядерною стихією вступили чоловіки й жінки, чий подвиг назавжди увійшов до літопису мужності та патріотизму українського народу.

Бібліотека-філія №10, вшановуючи пам’ять жертв Чорнобильської трагедії та віддаючи шану учасникам ліквідації наслідків катастрофи, провела низку заходів. А саме, для учнів 3-Б класу ЗНЗ№10 було підготовлено та проведено мультимедійну годину пізнання «Поріс Чорнобиль нашою бідою», де учні ознайомилися з трагічними подіями квітня 1986 року, вшанували пам’ять героїв, переглянули відео, завдяки якому присутні могли побачити наслідки трагедії одразу після вибуху та багато років потому.

Ніхто не зможе розповісти, що насправді відбувалося в зоні відчуження, крім тих, хто там був.

25 квітня, для учнів 9-х класів ЗНЗ №10 було організовано та проведено зустріч – інтерв’ю «Той чорний квітень не забути нам повік» за участю голови Олександрійської спілки чорнобильців Комлєвої Людмили Федорівни та її заступника Уварова Володимира Івановича.

З їх спогадів, молодь дізналися про події та факти, які ніколи не покажуть в новинах та не розкажуть на радіо. Вони знали, що їдуть до Чорнобиля, але ніхто з влади не розповідав їм, який масштаб трагедії, все було «добре», та коли на 5-6 день почала йти кров через ніс, рот, вуха зрозуміли що було щось не так. Із самозахисту були тільки так звані «пелюстки», ніяких костюмів, нічого не було, звичайна військова форма. Для ліквідації наслідків, застосовували роботів, та, не виходило, вони ламалися. Тому те, що залишилося на даху 4-го реактору збирали руками, лопатами люди (яких називали смертниками), а потім клали у контейнери і вивозили у спецмогильники.

Полум’я на ЧАЕС гасили понад 200 тисяч ліквідаторів. Усі вони отримали високі дози радіації. Такою ціною вдалося врятувати світ від ще серйознішої катастрофи – сильного водневого вибуху на місці зруйнованого реактора. Завдяки їм до кінця травня таки вдалося загасити реактор. А до листопада 1986 залити бетоном так званий саркофаг.

Зустріч пройшла активно. До гостей було багато питань, зокрема: Скільки загалом жителів нашого міста брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС? Які ви маєте нагороди і за що? Чи було вам страшно? Чи знали ви з самого початку куди вас відправляють і що вам там потрібно буде робити? Чи пояснили вам наслідки ваших відряджень? Як ви гадаєте, відновиться через певний час робота ЧАЕС у повному складі, всі реактори? та багато інших. Відповіді були відвертими та щирими.