Говорять, що час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. 85 років віддаляють нас від Голодомору 1932-1933 років, однієї з найстрашніших сторінок життя українського народу, трагедії, яка призвела до небачених безневинних жертв, яка примушує стискатися людські серця.

І кожного року наприкінці листопада в містах і селищах нашої країни на кожному віконечку палають незгасні вогники пам’яті українцям, що загинули під час голодомору.

Схилили голови у скорботі перед невинно убієнними і підопічні кримінально-виконавчої інспекції – учасники історичного екскурсу «Голодні очі. Змарноване дитинство», проведеного працівником абонементу центральної міської бібліотеки ім. О.С.Пушкіна.

На фоні проникливої пісні Оксани Білозір «Свіча» в бібліотеці звучали невідомі факти тих сумних подій, які принесли стільки горя і страждань нашому народу.

Бібліотекар розповіла, з якою жорстокістю винищували наш український народ, про страшний закон “п’ять колосків”.

Для присутніх було презентовано перегляди відеороликів: «Десята частина зерна, відібраного у перший рік Голодомору Кіровоградщини», «Остання молитва хлопчика», «Дід», а також прозвучали пісні «Молитва 33 року» у виконанні Наталки Самсонової та «Ти живеш» у виконанні Наталії Пилипонюк.

Доповнив захід огляд книжкової виставки «Рідної землі трагічні дні».

Присутні мали можливість познайомитись з документальними книгами та статтями, спогадами свідків Кіровоградщини тих жахливих подій, художньо-документальними книгами відомих українських письменників В. Барки «Жовтий князь» та У. Самчука «Марія».

У День пам’яті жертв голодомору запалять Свічки пам’яті і бібліотеки, українці схилять голови в скорботі перед невинно убієнними, віддаючи данину тим, хто навічно пішов від нас у 1921—1923, 1932-1933, 1947 роках.