Є сторінки історії, які неможливо читати без внутрішнього тремтіння. Вони печуть, як рана, що ніколи до кінця не загоюється. Та саме тому ми мусимо повертатися до них знову й знову – щоб пам’ятати, щоб говорити правду, щоб не дозволити трагедії повторитися.

Для учнівської молоді Ліцею №10 відбулася особлива подія – година-реквієм, присвячена Голодомору 1932–1933 років, яку організували та провели працівники бібліотеки-філії №10 Олександрійської міської ЦБС. Це не просто урок історії. Це зустріч із болем, із правдою, з тими мільйонами голосів, які не можуть говорити, але потребують, щоб говорили ми.

Школярі почули про те, як штучно створений голод ламав життя українських родин, як замикалися кордони сіл, як забирали останнє зерно, як карали навіть за слово «голод». Це були факти, які вражають не цифрами, а людською трагедією за кожною цифрою.

Під час зустрічі присутні замислювалися над важливими питаннями:

🔸 Чому ми повертаємось до цих подій?

🔸 Що означає пам’ять для народу?

🔸 Як зберегти її так, щоб вона була світлом, а не тягарем?

Особливо проникливим став інтерактив «Колоски правди». Учні тягнули колоски – на одних були факти, на інших міфи. І в цій простій грі вони відчули: правда завжди потребує зусилля, уваги, чесності.

У творчій частині «Слова пам’яті» діти писали на паперових полум’ях свої емоції. Серед них – біль, правда, пам’ять, свобода, єдність. Ці маленькі вогники злилися в один великий символ – плакат «Свічка пам’яті».

Світло, яке не згасає.

І наприкінці пролунали слова, що торкнулися кожного:

«Поки ми пам’ятаємо – вони живуть.

Поки горить свічка – не згасне Україна».

Ця зустріч стала не просто уроком – а спільним пережиттям, спільним болем і спільним світлом. Бо наша історія не терпить мовчання. Вона потребує правди – живої, сказаної, почутої.