У світі, де так багато шуму, думок і страхів, інколи потрібно просто зупинитися й чесно поговорити. Саме так сьогодні й зробили працівники бібліотеки-філії №10 Олександрійської міської ЦБС – завітали до учнівської молоді Ліцею №10 на щиру, відверту розмову, яка не схожа на урок чи лекцію. Це був простір довіри. Простір, де кожне слово мало вагу.

З першої хвилини стало відчутно: молодь готова слухати. Готова думати. Готова відчувати. І головне – готова бути людяною. Коли на дошці з’явилась червона стрічка, у класі настала тиша. Тиша, в якій було місце і повазі, і пам’яті, і розумінню того, що тема ВІЛ – не десь там, у когось, колись… Вона про людей. Про реальність. Про серця.

Учасники заходу уважно слухали, активно брали участь в інтерактивних вправах та іграх, ставили запитання, щиро дивувалися, сміялася й серйознішали – часто за одну хвилину. Було видно, як ламалися стереотипи. Як розвіювалися страхи. Як замість «я думав…» з’являлося «тепер я знаю». А іноді йшлося не про знання, а про внутрішній вибір: бути добрим чи байдужим? підтримати чи відвернутися? почути чи пройти повз?

Коли учні почали формувати свою «формулу життя», стало зрозуміло: вони не просто слухали – вони відчули. На дошці з’являлися слова: турбота, підтримка, довіра, повага, знання. Кожне слово – маленький прояв внутрішнього світла.

На завершення кожен залишив своє маленьке «сердечко підтримки». Це були теплі, чесні, щирі слова. І коли всі серця з’єдналися у символічну червону стрічку – стало зрозуміло: ця зустріч була потрібна. Саме така – тиха, але смілива. Емоційна, але світла. Правдива. Бо так, «Це стосується кожного». І тим більше – кожного, хто вміє співчувати.